Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників: компанії «Рігельза Коммершіал ЛТД» (далі - Компанія) - Журавльова О.С., державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Держвавної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) - Деревцова С.І., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Компанії до ДПІ, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Лідер-Істейт», про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У січні 2009 року Компанія звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати бездіяльність Інспекції щодо нездійснення відмітки на інформаційному повідомленні про фактичне внесення іноземної інвестиції Компанії до статутного фонду ТОВ «Лідер-Істейт» протиправною; зобов'язати Інспекцію згідно з пунктом 3 Порядку підтвердження органами державної податкової служби інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 червня 2005 року № 238, зробити відмітку на інформаційному повідомленні про фактичне внесення іноземної інвестиції Компанії до статутного фонду ТОВ «Лідер-Істейт».

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17 червня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовив, мотивувавши своє рішення тим, що придбання нерезидентом акцій українських підприємств охоплюється поняттям «іноземна інвестиція», але, враховуючи факт бездокументарного обігу цінних паперів, позивач мав надати Інспекції підтверджуючі документи, які б свідчили про фактичне внесення інвестицій, чого він не зробив. Тому операцію щодо формування нерезидентом статутного фонду ТОВ «Лідер-Істейт» акціями українських підприємств суд визнав як звичайну господарську операцію.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 3 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення позову: визнав бездіяльність Інспекції щодо здійснення відмітки на інформаційному повідомленні про фактичне внесення іноземної інвестиції Компанії до статутного фонду ТОВ «Лідер-Істейт» протиправною; зобов'язав Інспекцію зробити таку відмітку на інформаційному повідомленні.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 жовтня 2014 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2011 року скасував, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2010 року залишив у силі.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Компанія звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 2, 5 Закону України від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» (далі - Закон № 93/96-ВР).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року (№ К-12639/08), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість відмови Інспекції у здійсненні відмітки на інформаційному повідомленні про фактичне внесення іноземної інвестиції Компанії як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства є правильним, оскільки з урахуванням встановлених обставин справи позивач не надав виписки про стан рахунку в цінних паперах зберігача цінних паперів, яка відповідно до статті 5 Закону України від 10 грудня 1997 року № 710/97-ВР «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) є підтвердженням права власності на цінні папери, емісія яких здійснена в бездокументарній формі, і яка видається власнику цінних паперів їх зберігачем.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року, наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки внесення компанією «Трелкон Коммершіал ЛТД» (іноземним суб'єктом господарювання) до статуту ТОВ «Торгова компанія «Стронг» іноземних інвестицій (акцій українських підприємств), вартість яких була виражена у національній валюті України з одночасним зазначенням їх вартості в іноземній валюті за курсом Національного банку України, відповідає вимогам статей 2, 5 Закону № 93/96-ВР, та дійшов висновку, що у податкового органу з огляду на процедуру підтвердження органами державної податкової служби інформаційних повідомлень про фактичне внесення іноземних інвестицій до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність не було підстав для відмови позивачеві у здійсненні відповідної відмітки на інформаційному повідомленні компанії.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви Компанії слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви компанії «Рігельза Коммершіал ЛТД» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. ГрицівО.А. Коротких В.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький